Японський архіпелаг знаходиться на сході зони лаврових лісів і чай, як складова рослина цієї зони, міг рости на його території, однак жодних ознак поширення чаю в Японії природним шляхом в минулому не зафіксовано. Знання ж про техніку вирощування, обробки і приготування чаю потрапила до архіпелагу лише у 9 столітті з Китаю, на початку періоду Хей'ан. Припускають, що культура чаювання з'явилася у Японії після 804 року, коли буддистські ченці Кукай і Сайтьо повернулися зі стажування у китайській імперії Тан на батьківщину. Поштовхом до розвитку цієї культури стала діяльність монаха Ейтю, який після 30-річного перебування в Китаї поширював серед аристократів і духовенства двору Імператора Саґи заморський звичай розпиття чаю. Наприкінці 9 століття мода на чаювання зникла, проте у буддистських монастирях столиці залишилась практика поїти ченців чаєм під час всенічних молебнів і служінь в якості антиснодійного. З цією метою чай вирощували на маленьких чайних садах цих монастирів, а також садах Імператорського палацу.